ФОРТИФІКАЦІЙНА ПРАКТИКА ІМПЕРАТОРА ЮСТИНІАНА I та КРИЗА ЛІНІЙНОЇ СИСТЕМИ ІНЖЕНЕРНОЇ ОБОРОНИ ВІЗАНТІЇ

 

ФОРТИФІКАЦІЙНА ПРАКТИКА ІМПЕРАТОРА ЮСТИНІАНА I та КРИЗА ЛІНІЙНОЇ СИСТЕМИ ІНЖЕНЕРНОЇ ОБОРОНИ ВІЗАНТІЇ




Вус Олег Володимирович

 

Стаття опубликована: Вус О.В. Фортифікаційна практика імператора Юстиніана І та криза лінійної системи інженерної оборони Візантії // Дриновський збірник. – Т. V. –  Харків–Софія: Академічне видавництво імені проф.  Марина Дринова, 2012. – С. 141-146. 

 

        У першій половині VI ст. видатний правитель Східної Римської імперії (Візантії) – імператор Юстиніан I (527–565)[1] почав втілювати в життя один зі своїх амбітних політичних проектів, а саме відновлення Римської держави (Renovatio Imperii Romanorum) в старих кордонах під його скіпетром. Задля відновлення єдиної Імперії Юстиніан І діяв у двох напрямках. Найкращі полководці ромеїв (Велізарій, Нарсес, Іоанн Трогліта) провели низку стратегічних наступальних операцій проти германських королівств в Італії, Іспанії, Північній Африці, а також проти персів в Азії[2]. По-друге, імператор ініціював грандіозну військово-будівельну діяльність для захисту кордонів Візантії від ворожих нападів[3].

        Головною причиною, що змусила Юстиніана І розпочати масштабні фортифікаційні заходи, була нестабільна військово-політична ситуація. На візантійських кордонах періодично з’являлися нові нападники (авари, болгари, гуни, слов’яни, тюркюти), які загрожували самому існуванню Імперії. Завдяки високорозвиненій військовій організації, якісному озброєнню та великій кількості воїнів, ці племена неодноразово проривалися через старі римські системи інженерного захисту та успішно громили армію ромеїв у відкритих боях.

        У 499 р. зафіксований перший напад слов’янського війська на Імперію з північного напрямку. У Фракії (на р. Цутра) слов’яни розгромили 15-тисячну візантійську армію, причому ромеї втратили понад 4000 воїнів убитими[4]. У 517 р. слов’яни знову пішли в наступ. Їхні загони прорвалися до Македонії, Фесалії, дійшли до гірського проходу Фер­мопіли, а на заході до провінції Старий Епір. У 534 р. слов’яни знищили за Дунаєм східно-римське військо воєначальника Хільбудія, який три роки успішно обороняв Дунайський захисний рубіж[5]. У 539 р. на прикордонні провінції Скіфія та Мезія вперше напали болгари. Їхні загони вдерлися до Фракії і там двічі розгромили імперські війська, якими командували стратилати Юстин, Баударій та Константин[6]. В тому ж 539 р. болгарська орда спробувала повторити свій успіх, проте була розбита і знищена комітом федератів Мундом.

        Саме в таких умовах довелося діяти та приймати рішення Юстиніану І. Сутність його задуму полягала в спорудженні кількох лінійних оборонних рубежів на сухопутних кордонах Імперії, причому головний рубіж мав проходити по території Північної Греції із заходу на схід[7]. Окрім укріплень на берегах Дунаю, було споруджено 100 нових та відновлено близько 300 старих римських фортець. Крім того, була створена укріплена зона в Епірі, Фесалії, Македонії та Фракії, а південніше – ще дві лінії фортець: у Дакії, Дарданії та Мезії[8]. Останнім оборонним рубежем в європейських провінціях Візантії були “довгі стіни”[9], побудовані в 512 р. за наказом імператора Анастасія I (491–518)[10]. Ці укріплення простягалися від Мраморного моря до Чорного в 40 км від Константинополя і мали довжину 420 стадій (близько 80 км). Кінцевими пунктами були Сілімврія та Деркос. У Малій Азії захисний рубіж простягався до гір Кавказу[11], і далі, до Євфрату. Аналогічний лімес будувався також від Цейти (Сеути), в Марокко, через усю Північну Африку.

        Сучасник тих подій, автор трактату “Про споруди” Прокопій Кесарійський (490/507-562) констатував: “оскільки Римська держава з усіх боків зазнавала навал варварів, він [Юстиніан I – О.В.] посилив її [значною – О.В.] кількістю військ та зміцнив усі її околиці будів­ництвом фортець”[12].

        Серед низки військових заходів Юстиніан I передбачав і розміщення на відновлених римських лімесах формувань воїнів-прикордонників (milites limitanei)[13], які, на його думку, “могли б захистити і табори, і прикордонні міста, і обробляти землі, щоб інші мешканці провінції, спостерігаючи їх, поступово вирушали в ці місця (qui possint et castra et civitates limitis defendere et terras colere, ut alii provin­ciales videntes eos per partes ad ilia loca se conferant)”[14].

Прокопій Кесарійський з гордістю зазначав, що в результаті надзусиль “наш імператор з’єднав ліси та ущелини, поєднав море з горами, всю Елладу оточив укріпленнями”[15]. На думку Прокопія, найбільше у його сучасників могло викликати здивування те, наскільки численними “стінами” Юстиніан I укріпив Східну Римську імперію.

        Проте, навіть оточена численними “довгими стінами” держава знову і знову зазнавала поразок і принижень у війнах з “варварами”. У 557–558 рр. у столиці Імперії з дипломатичним візитом з’явилися посли аварів [гуни в джерелах, таким іменем ще довго візантійські автори називали аварів та болгар – О.В.]. На нашу думку, метою їхнього візиту була глибока розвідка загального становища Ромейської держави. У 559 р. об’єднані сили болгарів-котригурів та слов’ян вдерлися до Фракії, розгромили ромеїв у відкритому бою, а потім прорвали “довгу стіну” імператора Анастасія та впритул наблизилися до Константинополя[16].

         Під час відбиття нападу котригурів з’ясувалося, що обороняти місто нема кому, адже “все римське військо … на той час ледве складало сто п’ятдесят тисяч і одні з них були розміщені в Італії, другі в Лівії, треті в Іспанії, деякі у колхів, в Александрії та Фівах Єгипетських… ”[17]. Більше того, велике запитання викликала і реальна обороноздатність “довгої стіни” імператора Анастасія. За повідомленням Агафія Мірінейського (536-582), болгари-котригури “легко здолали довгі стіни та підійшли до укріплень, розташованих усередині. Внаслідок старості та покинутості велике укріплення в багатьох місцях впало та зруйнувалося[18]. Деякі ж частини вони [болгари – О.В.] самі зруйнували, причому так легко і безтурботно, нібито руйнували житлові будинки, тому що не було нікого, хто б чинив спротив. Не було там ніякого військового гарнізону, ніяких знарядь для відбиття ворогів. Не було й тих, хто використав би і привів до дії ці знаряддя… ”[19]. Тільки мужність і військовий талант престарілого полководця Велізарія (бл. 504–565), проявлені ним в бою біля селища Хетта врятували столицю Імперії.

        Після низки поразок у війнах з “варварами” на північному кордоні візантійська адміністрація була змушена переглянути принципи, за якими організовувався інженерний захист придунайських провінцій Імперії (Дакії, Дарданії, Мезії, Фракії, Ілірику, Епіру, Македонії) та посилити їхню обороноздатність. Було з’ясовано, що зведений за лінійною схемою оборонний рубіж, у разі його руйнування та прориву противником в одному місці, стає вже непотрібним і нічого не вартим. Після цього в північних провінціях Імперії розпочалося будівництво глибоко ешелонованої військово-інженерної системи стратегічного призначення, яка скла­далася з трьох потужних захисних рубежів: Дунайського, Бал­канського та Странджанського лімесів.

        Найголовнішим з них був Дунайський лімес. До складу цього рубежу в 560 р. входив 121 оборонний комплекс різного типу та призначення (бурги, фрурії, фруріони). Інженерний рубіж був зведений на величезній відстані – від фортеці Singidunum (суч. Белград) на заході, до гирла Дунаю та узбережжя Чорного моря на сході (фортеці Gratiana та Ad stoma)[20]. На північних схилах Балканського хребта (Стара Планина) будувалася друга лінія укріплень – Балканський лімес. До його складу входило 75 оборонних комплексів[21]. У південній частині Старої Планини та на схилах Родопських гір був зведений Странджанський лімес, який нараховував не менше 100 укріплень[22]. Загалом у середній частині Балканського півострова було споруджено 244 оборонних комплекси, а на території Ілірику (у за­хід­ній частині Балкан) не менше 143 фортець і бургів[23].

        Вважаємо, що з 560-х років головну роль у захисті північних провінцій Імперії почали відігравати укріплення саме внутрішніх лімесів – Балканського та Странджанського, адже в разі прориву Дунайської лінії оборони мирне населення рівнин було беззахисним перед нападниками. У внутрішній частині Візан­тії розпочалося масове будівництво великих і малих фортець. Вони споруджувалися в глибині території Ромейської держави, за шаховим принципом, у кожному вигідному для оборони місці.

        Прокопій Кесарійський так пояснив задум імпера­тора Юстиніана І: “бажаючи зробити ріку Істр міцною огорожею для... всієї Європи, він усіяв береги ріки численними укріпленнями, ... і всюди на береговій лінії розташував військові гарнізони, для того, щоб вони самим рішучим чином перешкоджали переправі варварів, які там проживають. Проте й побудувавши всі ці укріплення, [та] прийнявши до уваги, що, якщо яким-небудь чином ворогам вдасться... перейти через ріку, [то] вони нападуть на поля, що не мають... ніякої охорони, заберуть у полон усіх жителів... і пограбують усі статки, він не залишив [мирних жителів – О.В.] при одній, загальній для всіх, [лінійнійО.В.] системі укріплень, ... але й забезпечив для кожного з них спеціальну охорону. В кожній окрузі він побудував численні фортеці, так щоб кож­на ділянка мала своє... укріплення або була по сусідству з місцем, оточеним стінами”[24].

        Найкращу уяву про насиченість місцевості військово-інженерними спорудами дає особливий район Аквес в провінції Узбережна Дакія (префектура Ілірик)[25]. Тільки в цьому районі візантійцями були заново зведені одне місто та 14 фортець, капітально відремонтовані ще 40 старих римських фортець.

        Перехід від лінійної до ешелонованої шахматної системи розташування фортець у майбутньому показав високу ефективність. Навіть у випадку розгрому польової армії ромеїв (як це сталося в 573–574 рр.[26]) величезна кількість фортифікацій не давала можливості нападникам вільно діяти та просуватися по території Ромейської держави, розпорошувала їхні сили. Після створення трьох стратегічних ешелонів укріплень на європейські провінції Імперії ще кілька разів нападали кочівники, але жодного разу не створили безпосередньої загрози Константинополю[27]. Це добре продемонстрували події 583–584 р., коли авари і слов’яни з вогнем і мечем пройшли через Північну Грецію (каган аварів обіцяв зруйнувати “довгі стіни” імператора Анастасія) та все одно нападники були зупинені і розбиті під Адріанополем візантійським стратигом Коментіолом[28].

        Можемо констатувати, що протягом останніх років правління імператора Юстиніана I в системі інженерного облаштування театру воєнних дій, на який тоді перетворилися північні провінції Ромейської держави, сталися значні зміни. Під тиском зовнішнього чинника (безперервних нападів “варварів”) змінилися погляди візантійської адміністрації на проблеми фортифікаційного забезпечення території Імперії і відбувся перехід від простої лінійної до складної глибокоешелонованої системи інженерної оборони. Внаслідок цього були утворені три потужні військово-інженерні рубежі стратегічного призначення – Дунайський, Балканський та Странджанський лімеси (не менше 500 укріплень різного типу і призначення), які забезпечили охорону мирного населення та сприяли збереженню численних матеріальних і культурних надбань Візантії.



[1] Повний титул – Імператор Цезар Флавій Юстиніан Алеманський, Готський, Франкський, Германський, Антський, Аланський, Вандальський, Африканський, Благочестивий, Щасливий, Славний, Переможець і Постійний Тріумфатор Август.

[2] Вус О.В. Византийская армия – основной инструмент восстановления Orbis Romanus в эпоху Юстиниана I (527–565 гг.). – Кондаковские чтения–I: Проблемы культурной преемственности. Материалы I международной научной конференции. Белгород, 2005, с. 130–148.

[3] Прокопий. О постройках. – ВДИ, 1939, № 4, с. 203–283; Прокопий Кесарийский. Война с готами. О постройках / Перевод С.П. Кондратьева. – http://www. myriobiblion.byzantion.ru; Разин Е.А. История военного искусства. В 4-х т. Москва, 1955, Т. 1. Военное искусство рабовладельческого периода войны, с. 490–491.

[4] Разин Е.А. История военного искусства. В 4-х т. Москва, 1957, Т. 2. Военное искусство феодального периода войны, с. 43.

[5] Там само.

[6] Чичуров И.С. Византийские исторические сочинения: “Хро­нография” Феофана, “Бревиарий” Никифора (тексты, перевод, комментарий). Москва: Наука, 1980, с. 51.

[7] Феофилакт Симокатта. История. Москва, 1957, с. 32, 35, 197.

[8] Полевой В.М. Искусство Греции. В 2-х т. Москва, 1984, Т. 1, с. 159–163.

[9] “Довгі (або Великі) стіни” – захисні системи у вигляді відносно довгих ділянок стін з бойовими вежами, відомі в Греції з V ст. до н. е. Вперше побудовані між Афінами, портом Пірей та селищем Фалерон.

[10] Чичуров И.С. Византийские исторические сочинения: “Хронография” Феофана, “Бревиарий” Никифора… с. 52, 54, 84; Разин Е.А. История военного искусства. В 4-х т. Москва, 1957, Т. 2. Военное искусство феодального периода войны, с. 42.

[11] Воронов Ю.Н., Бгажба О.Х. Крепость Цибилиум – один из узлов кавказского лимеса Юстиниановской епохи. – ВВ, 1987, Т. 48, с. 116–132.

[12] Прокопий. О постройках… с. 208.

[13] На нашу думку, Юстиніан I спирався на новеллу імператора Феодосія II (408–450) від 443 р., в якій зазначалося: “Ми бажаємо, щоб усі прикордонні землі, включаючи болота, які… оброблялись заради власної вигоди вільними від усякого оподаткування та маючи на те повне право воїнами-лімітанами, у випадку, якщо вони і на даний час обробляються ними, утримувались ними міцно і без будь-якого вимагання. А якщо даними землями володіють інші, то скільки б часу не пройшло… , нехай тим же воїнам, звільненим від усіх податків… , вони будуть приписані”.

[14] Ван Берхем Д. Limitanei // Римская армия в эпоху Диоклетиана и Константина / Перевод: А. В. Банникова. – http: // www.roman-glory.com

[15] Прокопий. О постройках… с. 253.

[16] Чичуров И.С. Византийские исторические сочинения: “Хро­но­графия” Феофана, “Бревиарий” Никифора… с. 51.

[17] Агафий Миринейский. О царствовании Юстиниана. – Книга Пятая. – http: // www.krotov.info

[18] На нашу думку, об’єктивною причиною руйнації укріплень була не стільки їхня старість і безвідповідальність уряду, скільки багатоденний землетрус 557 р. (магнітуда 7,5 балів), від якого сильно постраждала столиця Імперії. Відсутність достатньої кількості війська на укріпленнях довкола Константинополя також має своє пояснення: Ромейська держава була спустошена епідемією чуми, яка вперше прийшла на її територію ще в 542 р.

[19] Агафий Миринейский. О царствовании Юстиниана. – Книга Пятая. – http: // www.krotov.info

[20] Манаев А.Ю. Ранневизантийские оборонительные сооруже­ния юго-западного Крыма и Болгарии: опыт сравнительного анализа. – Историческое наследие Крыма, 2003, № 1, с. 11, 16–17.

[21] Разин Е.А. История военного искусства. В 4-х т. Москва, 1957, Т.2. Военное искусство феодального периода войны, с. 42.

[22] Овчаров Д. Византийски и блъгарски крепости V–X век. София, 1982, с. 19–20.

[23] Разин Е.А. История военного искусства. В 4-х т. Москва, 1957, Т.2. Военное искусство феодального периода войны, с. 42.

[24] Прокопий. О постройках… с. 252.

[25] Иванов С.А. Оборона балканских провинций Византии и проникновение „варваров” на Балканах в первой половине VI века. – ВВ, 1984, Т.45, с. 45.

[26] Чичуров И.С. Византийские исторические сочинения: “Хронография” Феофана, “Бревиарий” Никифора (тексты, перевод, комментарий)… с. 54.

[27] Перевагу глибокоешелонованої системи інженерної оборони перед лінійною добре продемонстрували події 581 р. на Кримському півострові. Не раніше 555 р. тут, у тилу “довгих стін”, зведених за наказом імператора Юстиніана І по зовнішньому периметру “країни Дорі” (Південно-Західний Крим), ромеї почали будувати гірські фортеці (фруріони), в наслідок чого були створені потужні оборонні вузли. Військо Тюркського каганату (Ту-Кю), яке в 576 р. відносно легко здобуло візантійські фортифікації в зоні протоки Боспор Кіммерійський, навіть не намагалося прорватися через гірські укріплення ромеїв, і, вийшовши на береги суч. Севастопольської бухти, так і не наважилося штурмувати головну приморську базу Імперії у Тавриці – місто-фортецю Херсон.

[28] Феофилакт Симокатта. История. – Книга Первая. – http: // www.biblicalstudies.ru



Создан 19 апр 2014



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
LFcOGxo8_udpVJey4NgXM0Vm1fZkP3nw2ocqRNEhjI4