АВСТРІЙСЬКИЙ ТЕТ-ДЕ-ПОН в ОКОЛИЦЯХ МИКОЛАЄВА-ДНІСТРОВСЬКОГО. ПРАВДА і МІФИ

 

АВСТРІЙСЬКИЙ ТЕТ-ДЕ-ПОН в ОКОЛИЦЯХ МИКОЛАЄВА-ДНІСТРОВСЬКОГО. ПРАВДА і МІФИ

ВУС Олег Володимирович © ЛЬВІВ



Наприкінці літа 1914 року у мальовничих околицях маленького українського міста Миколаєва-Дністровського розгорнулася одна з найвідоміших битв І-ої Світової війни – Галич-Львівська наступальна операція російської 8-ої армії під командуванням генерала від кавалерії О.Брусилова (1853–1926) проти 2-ої австрійської армії генерала від кавалерії Е.Бем-Ермолі [1]. На Миколаїв-Дністровському напрямку росіянам протистояв австрійський 12-ий корпус під командуванням фельдмаршал-лейтенанта Г.Ф.К. фон Кевешгаза, а конкретніше 34 піхотна дивізія.

Австрійське військове командування, чудово розуміючи стратегічне значення переправ через р. Дністер, задовго до війни приступило до інженерної підготовки даного району для відбиття ворожого нападу. За наказом австрійського Генерального штабу, у 1910 році в межах сучасного міста Миколаєва розпочалося будівництво так званого тет-де-пона – двоешелонного передмостового укріплення, основу якого складала низка наземних і підземних, довготривалих бетонованих і дерево-земляних, оборонних споруд, а саме постів передових артилерійських спостерігачів, командно-спостережних та командно-дальномірних пунктів, ескарпів, люнетів, заглиблених орудійних двориків для 8-ми гаубичних батарей, кулеметних позицій, піхотних траншей ("шанців") та загороджень з колючого дроту.

Місцеві жителі стали свідками того як австрійські військові інженери, намагаючись вберегти свої війська від втрат,почали максимально використовувати таку особливість місцевого ландшафту як виходи пісковикових скель на земну поверхню. У зручних місцях в скелях австрійці вирубали численні підземні тоннелі-потерни, з’єднані між собою проходами. Одні з цих потерн служили за склади боєприпасів, речового майна та продовольства, призначення інших було дещо цікавішим. На тиловому скаті гори Тарандова (між автозаправкою та с. Тростянець) було вирубано в пісковику 7 підземних потерн (тоннелів), довжиною до 50 м, висотою до 2,5 м, шириною до 3 м, та розчищено прямокутний в плані орудійний дворик 25 х 50 м, оточений невисоким валом. За задумом австрійців, у разі, якщо противник відкривав нищівний вогонь по їхнім закритим позиціям, артилеристи в ту ж мить закочували гаубиці в потерни і чекали там до кінця артнальоту.

Обставини склалися так, що фортеця Миколаїв-Дністровський ніколи не досягла того рівня оборонної потуги, який закладався в неї генеральним планом. За версією професора ЛНУ імені І. Франка доктора історичних наук Л. Войтовича, внаслідок блискучої роботи зовнішньої розвідки Російської імперії, військовий аташе у Відні полковник М. Марченко (1866–1932), підкупивши начальника австрійської контррозвідки полковника Альфреда Редля, вилучив плани мобілізаційного розгортання військ Австро-Угорщини на випадок війни, і в тому числі плани будівництва фортеці Миколаїв-Дністровський та інших придністровських тет-де-понів – у Галичі та Самборі [2]. Після цього будівництво капітальних фортифікаційних споруд у Миколаєві було обмежено лише підземними сховищами, основними залишилися все-таки наземні земляні укріплення, яких нараховувалося більше 20.

Після того як у вересні 1914 року відгриміли запеклі бої російської 48-ої піхотної дивізії генерал-майора Л. Корнілова (1870–1917) проти 34-ої дивізії австрійців, над миколаївськими укріпленнями запанувала тиша. Військове майно, не знищене під час бойових дій , розтягли по своїх сараях місцеві жителі, а на пологих схилах Тарандової на століття залишилися зяяти чорні отвори «печер», які поступово перетворилися на місце вибірки піску та притон для місцевих пияків. Аж раптом у 90-х роках ХХ століття у галицьких ЗМІ з’явилися перші замітки про «доісторичні пам’ятки», «стародавні гроти і печери» тощо в околицях Миколаєва-Дністровського. З часом ці відомості обросли фантастичними вигадками і подробицями, що не мають жодного стосунку до реальної історії миколаївських потерн.

Нещодавно автор особисто став свідком того як складаються новітні легенди, а точніше байки. Наприкінці травня 2009 року біля австрійських потерн на горі Тарандовій поважний сивочолий чоловік розповідав приїжджим туристам зі Львова про «язичників-семибожників», про поганське капище, що нібито існувало перед потернами, та, найцікавіше, про призначення цих тоннелів. Мовляв, у кожному з них стояло по одному ідолу, якому і вклонялися міфічні місцеві погани. Шановні краяни! Це – неправда! Хоча первісні люди мешкали в околицях Миколаїва-Дністровського задовго до Нової ери, походження «печер» з ними аж ніяк не пов’язане. І археологічні пам’ятки Стільского та Ілова так само ніяк не пов’язані з миколаївськими укріпленнями. Час створення тоннелів на Тарандовій – 1910–1913 роки. Це особливо стає зрозумілим після відвідин так званого миколаївського «ДОТу» – австрійського командно-дальномірного пункту (КДП) на в'їзді до Миколаїва від с. Тростянець. З його амбразур австрійський командир міг візуально контролювати дефіле (гірський прохід) біля г. Малявка, Миколаїв та мости через Дністер, та найголовніше, керувати вогнем розташованої на тиловому скаті Тарандової гаубичної батареї. Уламки шрапнельних стаканів австрійських гаубиць були неодноразово знайдені автором на полях між с.с. Демня і Лубяни, тобто, саме там, звідки наступали російські війська.

Від подій І-ої Світової війни минуло майже століття. Пам’ятки військово-інженерного мистецтва Австро-Угорщини стоять нікому не потрібні, їх поступово засипає пісок та закидають пляшками любителі випити чарку на «природі». Нікому не спадає на думку провести тут археологічні розкопки і хоча б частково розчистити оборонні споруди. А жаль, тому що, як слушно зауважив професор Л. Войтович, залишки Миколаїв-Дністровського тет-де-пону могли б стати цікавим об’єктом військово-історичного туризму Львівщини, загадки якого лежать під ногами, чекаючи на майбутніх дослідників-ентузіастів.


P.S. У червні 2009 р. на стендах у коридорах Львівськового національного університету імені Івана Франка з'явилися плакати, що закликають студентів взяти участь у подорожі до "білих хорватів". Це дуже добре, але на плакатах чомусь присутні фотографії австрійських гаубичних потерн ХХ ст. на Тарандовій. Чи потрібні тут зайві коментарі?


З гірським привітом, Олег Вус.
13 червня 2009 р.


[1] Львівсько-Галичська та Люблін-Холмська наступальні операції були складовою грандіозної "Городоцької битви", що охопила влітку-восени 1914 р. терени всієї Східної Галичини.
[2] Більш докладно про це розповів доктор історичних наук Л.В. Войтович у своїй розвідці – Войтович Л. ЗАГАДКИ ФОРТЕЦІ МИКОЛАЇВ – http: // www.fortification.ru


Создан 13 июн 2009



  Комментарии       
Всего 8, последний 1 год назад
Natashamojamama 07 мая 2012 ответить
А, давай сами все раскопаем!!!!!
   
--- 08 мая 2012 ответить
Давай !!!
Justas 28 сен 2012 ответить
"Нещодавно автор особисто став свідком того як складаються новітні легенди, а точніше байки. Наприкінці травня 2009 року біля австрійських потерн на горі Тарандовій поважний сивочолий чоловік розповідав приїжджим туристам зі Львова про «язичників-семибожників», про поганське капище, що нібито існувало перед потернами, та, найцікавіше, про призначення цих тоннелів. Мовляв, у кожному з них стояло по одному ідолу, якому і вклонялися міфічні місцеві погани. "

Це був аферист від історії Орест Корчинський, який зробив собі навіть дисертацію на цих "білих хорватах" і продовжує дотепер заробляти собі на хліб з маслом байками про цих хорватів, про яких ніхто, окрім нього, нічого не чув, про величезні підземелля, до яких слід прокопати лише 20 метрів в глибину. Та ось яка незадача - немає на це коштів.... А так би прокопали і побачили віз із золотом і все інше, що залишила нам на згадку ця цивілізація, про яку ніхто, окрім нього, навіть не здогадується.

Про "капища" в тонелях фортеці Миколаїв я взагалі мовчу, а печери із ПРЯМОКУТНИМИ вхідними отворами в Діброві, які в його розповідях виглядають чи не найголовнішим доказом існування цих хорватів, - звичайні сільські комори (погреба) для зберігання картоплі. Адже село в цьому місці знаходиться у низині, і рівень грунтових вод не дозволяв копати підвали бузпосередньо під будинками. Так що походження цих печер - 19 або початок 20 ст.
gkost 29 янв 2013 ответить
Ну та так, напевне комусь з маститих наших істориків то не дуже пасує, таке історичне відкриття. І простіше прикрити розкопки і з Корчинського зробити обманщика, ніж свої захищені дисертації про велікую Русь в смітник викидати. Ми колись на початках 2000-го просто поїхали в ті місця подивитися на комори в Діброві. І попали по дорозі в Стільсько. На горі біля входу в городище зустріли археологів з Києва, які нам розповіли про те городище. Показали куди іти. І не можу передати вражень від того як побачили в лісі вали старого міста. Наскільки то харизматичне місце і вражаюче, навіть при тому що уже нічого крім валів там побачити не можна. Самого пана Корчинського зустріли тільки недавно. То людина не фанат і не байкар. Професійний археолог, який все життя присвятив тому Стільському городищу. Показував фото з розкопок з різних місць городища. Там є в "біла дорога" і кузня і будинки і офоронні споруди. І що до австрійкьго походження тунелів під Миколаєвом, то я була в тих тунелях. Не стратегічні вони. В піщанику любе попадання снаряду завалило б усе. Ну і якщо вже закриватися від снарядів, то тунелі мали б бути з розгалуженням, з виходами на іншу сторону, щоб солдати могли вибратися з завалу. А то кілька паралельних коротких прямих коридорів. Що там стратегічного? А вівтарі з кістницями - то на що? На патрони?. То ви австріцйів маєте за дикунів. Порівняйте зі спорудами 1-ї світової. Тараканівський форт наприклад. Військовий обєкт має мати продуману структуру. Я схильна вірити пану Оресту Корчинському що то є культові споруди. А що там бомжі собі жили чи ще хто, то місто Миколаїв є штучно строрене, там не мають люди своєї історичної памяті. Тому вам любий житель бючись в груди скаже що йому дідо розказував що то віськова споруда часів першої світової. А звідка той дідо приїхав в той Миколаїв і в якому році - ніхто не задумається. Може є які австрійські документи і проект спорудження тих потернів. Як є, то викладіть. Може і повірю вашим історіям.
demonsergey 28 сен 2013 ответить
Корчинський- байкар-аферист. Таких істориків гнати треба з вузів в три шиї. Якшо зі Стільском все зрозуміло, то до чого тут Дуброва з «жертовним каменем» та погребами у скелі, і тим більше австрійські потерни? Корчиньский міг би трошки пройтись у північно-східному напрямку, і знайшов би ще там купу поганських капиш ) умора…кому цікаво, дивіться у http://wikimapia.org. Ось мої фото http://s020.radikal.ru/i704/1309/c9/bc560012a
bd1.jpg
http://i067.radikal.ru/1309/b1/d5ef9db64d76.j
pg
http://s017.radikal.ru/i430/1309/7d/f7fb21dba
93d.jpg
обідно, що народ підписується на на ці екскурсіі і йому за їх гроші лапшу вішають на вуха…
zommersteinhof 22 мая 2014 ответить
Я теж не вірю в теорію капища, але де б знайти докази, що потерни збудували австрійці?
zommersteinhof 13 авг 2014 ответить
Очевидно, неправильним є вживання слова "потерна" стосовно цих сліпих тунелів, адже "Поте́рна (фр. poterne) — підземний коридор (галерея) для сполучення між фортифікаційними спорудами, фортами або опорними пунктами уфортифікованих районів. Вигляд потерни зсередини — довгий коридор з переборками на вході і виході."
stinger 17 июл 2016 ответить
ось австрійські плани тих потерн і новодєльні плани типу храмів хорватів http://cs636426.vk.me/v636426049/199a3/gD6d8N
zPYhg.jpg
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
LFcOGxo8_udpVJey4NgXM0Vm1fZkP3nw2ocqRNEhjI4